| |
ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ АКТИВНОСТЬ СЕРДЦА У ДЕТЕЙ, БОЛЬНЫХ МУКОВИСЦИДОЗОМ
Е.Д.Дука, С.Г.Иванусь, С.И.Ильченко, Л.Н.Крамаренко, М.А.Устименко
Днепропетровская медицинская академия, кардиопульмонологический центр ДГКБ №2, г.Днепропетровск
Диагностика патологических изменений и оценка приспособительных реакций у детей, больных муковисцидозом, путем определения функционального состояния сердечно-сосудистой системы имеет актуальное значение. Хроническая гипоксия, ацидоз, гнойная интоксикация приводят к увеличению нагрузки на правые отделы сердца с последующим формированием хронического легочного сердца. А вторично возникшая патология сердечно-сосудистой системы в свою очередь отягощает течение основного заболевания.
Под нашим наблюдением находилось 26 детей, больных муковисцидозом с панкреатической недостаточностью в возрасте от 2 до 17 лет. У 61,5% отмечалось легкое течение заболевания, у 30,8% - среднетяжелое, у 15,4% - тяжелое. Из них 2 детей было в возрасте до 3-х лет, 8 - от 3-х до 7-ми и 16 - в возрасте от 8-ми до 17-ти лет. При физикальном обследовании обнаруживались клинические изменения со стороны сердца: границы относительной сердечной тупости были в пределах нормальных значений, в 23,1% выслушивался патологический акцент II тона над легочной артерией, общая приглушенность тонов регистрировалась в 84,6% случаев, функциональный систолический шум на верхушке и в V точке - в 38,5%, в 30,8% случаев определялась тахикардия, в 15,4% - дыхательная аритмия.
При анализе ЭКГ у детей с муковисцидозом установлены значительные изменения функциональной активности сердечно-сосудистой системы, которые проявлялись в виде номотопных дизритмии (синусовая аритмия - 53,8%, синусовая тахикардия - 7,7%, брадикардия - 7,7%). Нарушение проводимости (предсердной, предсердно-желудочковой, внутрижелудочковой) отмечены у 53,8% детей. Признаки
гипертрофии правого желудочка и отклонения электрической оси вправо регистрировались у 30,8%, a P-pulmonale определялся у 7,7% детей.
Чаще всего (92,3%) регистрировались реполяризационные изменения в миокарде желудочков (тенденция к удлинению интервала QT отмечена в 23,1% случаев, альтернация зубца Т с изменением конечной части сегмента ST - в 38,5% случаев).
Обменные нарушения оказались более выраженными у детей в возрасте 5-7 лет и при более тяжелой форме заболевания.
При эхокардиографическом исследовании морфометрические данные сердца (диаметр правого желудочка, толщина его миокарда) были в пределах возрастной нормы, минутный объем кровообращения на 5-7% превышал нормальные показатели, в 30,8% случаев отмечалось наличие аномальных хорд левого желудочка, которые предрасполагают к правоже луд очковой дисфункции.
У 61,5% пациентов зарегистрирована трикуспидальная недостаточность I степени, у 7,7% - тенденция к повышению среднего давления в легочной артерии (20-25 мм рт.ст.), в 38,5% случаев отмечалось увеличение скоростных показателей кровотока на легочной артерии, что указывает на нарушение гемодинамической адаптации правого желудочка на возросшие потребности малого круга кровообращения.
Начальные признаки легочной гипертензии зарегистрированы у 7,7% детей с более тяжелым течением заболевания и частыми обострениями (4-5 раз в год).
Нами установлено, что частота выявленных изменений со стороны сердечно¬сосудистой системы у детей с муковисцидозом зависела от длительности и тяжести течения заболевания. Таким образом, все дети с хроническим бронхитом на фоне муковисцидоза требуют комплексного кардиологического обследования с целью своевременной диагностики изменений со стороны сердечно-сосудистой системы, дифференцированного подхода к лечению, профилактики формирования хронического легочного сердца. |
|
|
| |
Эффективность применения физических методов в комплексе лечебных мероприятий больных с бронхиальной астмой
Шевченко Л.М.
Республиканская детская клиническая больница г. Симферополь
Высокая распространенность бронхиальной астмы (БА) у детей в Крыму 4,37‰, развитие тяжелых и инвалидизирующих ее форм, увеличение числа госпитализаций по поводу этого заболевания во многом определяют жизненный и социальный прогноз больных.
Бронхиальная астма – это хроническое воспаление дыхательных путей, обуслов-ленное воздействием специфических и неспецифических факторов с распространенной и вариабильной обструкцией, возрастающей гиперчувствительностью к различным стимулам. Основным клиническим признаком заболевания является приступ удушья в следст-вие бронхоспазма, гиперсекреции, отека слизистой оболочки бронхов. При этом наблю-даются повреждение и десквамация эпителиальных клеток, дезорганизация и склерозиро-вание субэпителиальной части базальной мембраны, а так же гипертрофия гладких мышц, инфильтрация стенки бронхов эозинофилами, тучными клетками и Т-лимфоцитами. Дли-тельный воспалительный процесс способен привести к необратимым морфологическим изменениям в виде резкого утолщения базальной мембраны с нарушением микроциркуля-ции и развитием склероза стенки бронхов.
Учитывая новую концепцию патогенеза бронхиальной астмы, основанную на ал-лергическом воспалении дыхательных путей и связанную с ним гиперчувствительность бронхов, появилась новая стратегия в терапии бронхиальной астмы, а именно: -применение базисной противовоспалительной терапии, которую можно сочетать с приме-нением физических методов лечения.
Использование физических факторов в лечении и реабилитации детей, больных бронхиальной астмой были предложены в Реестре отраслевых стандартов №130/21/04 предложенных МОЗ Украины в 2005г. Однако, при лечении больных БА на практике не всегда правильно и в полном объеме подбирается комплекс лечебных физиотерапевтиче-ских мероприятий, который одновременно воздействовал бы на все звенья ее патогенеза.
Целью нашего исследования явился анализ эффективности применения физиче-ских методов в комплексе лечебных мероприятий больных с бронхиальной астмой.
Под наблюдением в пульмонологическом отделении РДКБ находились 42 ребенка больных бронхиальной астмой III ступени, персистирующей формы, средней степени тя-жести, из них 26 мальчиков и 16 девочек.
По возрастам дети распределились следующим образом:
4 года – 4%; 5 - 7 лет – 12%; 8-12 лет – 19%; 11-14 лет – 53%; 15 лет – 12%., таким образом дети старшего возраста составили 84%
Наряду с традиционной терапией БА применялись физметоды лечения согласно стандартам:
ингаляционная терапия – 100%; ЛФК – 100%; массаж – 100%; аэронотерапия – 78%; магнитотерапия – 7,4%; ЭВТ – 10%; КВЧ терапия – 55%; лазеропунктура – 36%.
17% детей получали эндоназальный электрофорез Са и Zn при сопутствующих за-болеваниях ЛОР-органов (аденоидит, синусит и др.) и в 20% случаев – парафино-озокеритовые аппликации на область печени при сопутствующей дискинезии желчевыво-дящих путей.
Всем детям проводились общеклинические анализы крови, мочи, иммунологиче-ские и биохимические анализы по показаниям, оценивалась функция внешнего дыхания.
Результаты лечения оценивались по клиническим данным и показателям пикфлуо-метрии.
В результате проведенного лечения в первые 6 дней: появился продуктивный ка-шель в 75% случаев; исчезли свистящие хрипы в 77% случаев; исчезли приступы уду-шья и экспираторной одышки – 77% случаев.
Согласно пикфлуометрии «утренние провалы» исчезли в первые 6 дней после на-чала лечения в 52% случаев, что говорит об адекватности проводимого комплекса тера-пии, однако, снижение утренних показателей пиковой скорости выдоха (ПСВ), относи-тельно вечерних («утренние провалы») на 33-55% наблюдались у 48% пролеченных детей, что свидетельствовало о сохранении синдрома гиперчувствтельности бронхов.
Среди детей, у которых согласно пикфлуометрии «утренние провалы» были лик-видированы в результате проводимой терапии, ПСВ в 36% случаев не достигла нормаль-ных показателей. Это позволило нам рекомендовать продолжение реабилитационных мероприятий, направленных на увеличение объема форсированного выдоха и уменьшение гиперчувст-втельности бронхов детям с БА III ступени, персистирующей формы, средней тяжести. С этой целью нами предлагается использование физических факторов, как на этапах стационарного и амбулаторного, так и санаторного лечения согласно имеющихся стандартов:
- ингаляционная терапия (ингаляции с лекарственными препаратами, фитосбора-ми, минеральными водами,
- биологически активными веществами);
- импульсные токи (СМТ-, ДДТ-, интерференцтерапия);
- теплолечение (озокерито-, парафино-, глинолечение);
- грязелечение.
|
|
|
| |
ЗАСТОСУВАННЯ КОМБИНОВАНИХ ПРОТИКАШЛЕВИХ ПРЕПАРАТІВ ПРИ ЛІКУВАННІ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ЯКІ СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ РОЗВИТКОМ ОБСТУКТИВНОГО СИНДРОМУ, У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
О.Є. Абатуров, І.Л. Височина, Н. М. Токарєва
Державна медична академія,
Дитяча міська клінічна лікарня №1,
м. Дніпропетровськ, Україна
В структурі захворюваності дітей від 0 до 14 років включно, хвороби органів дихання займають перше місце і складають 62-65%. [1]. За останні десять років кількість захворювань бронхолегеневої системи збільшилася в 3,6 разів, переважно за рахунок гострих та рецидивуючих запальних захворювань верхніх та нижніх дихальних шляхів. За поширеністю перше місце серед бронхолегеневої патології у дітей займають бронхіти (75-250 випадків на 1000 дітей за рік), особливу групу складають діти, які часто та тривало хворіють на гострі респіраторні захворювання, питома вага яких за даними різних авторів коливається від 15% до 75% дитячої популяції [2].
У значної частини пацієнтів гострі захворювання органів дихання протікають з бронхообструктивним синдромом, що потребує особливої уваги лікаря педіатра при виборі препарату для зменшення та нівелювання проявів даного синдрому. На сучасному фармакологічному ринку досить великий вибір препаратів, які можна використовувати для зменшення проявів бронхообструкції в дитячому віці. Особливе місце займають препарати, до складу яких входить псевдоефедрин.
Одним з препаратів цієї групи є комбінований препарат «Трайфед-експекторант» виробництва «Аль-Хикма Фармасьютикалз», Йорданія, який містить трипролідіну гідрохлорід, псевдоефедрин та гвайфенезін. Комбінація ефектів трипролідіну і псевдоефедрину в препараті дає можливість ефективно впливати на патогенез і різноманітні симптоми алергічних і інфекційно-запальних захворювань верхніх дихальних шляхів. Як відомо, виділення гістаміну при запаленні призводить до підвищеної проникності судин, утворення набряку, гіперемії і сверблячки, а тріпролідін блокує Н1-гістамінові рецептори, що призводе до зменшення та усунення перелічених проявів. Псевдоефедрин має прямий вплив на адренорецептори слизистої оболонки дихальних шляхів, що проявляється звуженням судин та приводить до усунення набряклості слизистої оболонки носової порожнини, зменшенню гіперемії тканин, при цьому збільшуючи просвіт дихальних шляхів. Маючи пряму бронхолітичну дію, псевдоефедрин усуває спазм гладкої мускулатури бронхів. Третій компонент препарату - гвайфенезін -забезпечує відхаркуючу дію що обумовлено зниженням в’язкості мокротиння за рахунок зниженні поверхневого натягнення і прилипання мокротиння до слизистої бронхів та зниження її в'язкості. Гвайфенезін також підсилює секрецію бронхіальних залоз та підсилює активність мерехтливого епітелію, перистальтичних рухів бронхіол, сприяючи просуванню мокротиння дихальними шляхами та її виведенню [3].
Наявність вищезазначених властивостей препарату та зручність форми випуску (у вигляді сиропу), що полегшує дозування для батьків дитини, обумовили його вибір в схемі лікування гострих респіраторних захворювань з обструктивним синдромом у дітей раннього віку. Нами було проведено дослідження клінічної ефективності препарату «Трайфед-експекторант» в схемі лікування дітей раннього віку з гострими респіраторними захворюваннями, які супроводжувались розвитком бронхообструктивного синдрому.
Під нашим наглядом знаходилось 63 дитини віком від 6 місяців до 3 років з гострими респіраторними захворюваннями, які супроводжувались розвитком бронхообструктивного синдрому. За нозологічною формою – з гострим обструктивним бронхітом були госпіталізовані 46 дітей (73%), з гострою пневмонією – 14 дітей (22, 2%), інші 3 дитини були госпіталізовані з діагнозом «ГРВІ, гострий ларінготрахеобронхіт». Всі діти, які були під нашим наглядом, були госпіталізовані до інфекційного відділення для дітей раннього віку дитячої міської клінічної лікарні №1 м. Дніпропетровська.
За віковою ознакою переважали діти першого року життя (38 дітей - 60% всіх спостережень), від 1 до 2 років – 15 дітей (24%), від 2 до 3 років – 10 дітей (16%). За статевою ознакою превалювали хлопчики – їх було 47 осіб (74,6%), а дівчаток лише 16 осіб (25,4%).
До стаціонару у першу добу захворювання надійшли лише 12 дітей (19%), на другу добу госпіталізовано 20 дітей (32%), на третю 10 дітей (16%), на четверту – 11 дітей (17%), на п’яту добу та пізніше – 10 дітей (16%). Важкий загальний стан при надходженні до стаціонару було зареєстровано у 14 дітей (22%), в інших загальний стан оцінено як середнього ступеню важкості. Важкість стану була обумовлена проявами дихальної недостатності (ДН) І ступеня важкості у 60,3% випадків (38 дітей), а прояви ДН І-ІІ ступеню відповідно у 39,7%; виразністю гіпертермічного синдрому (вище 38,50С у 23 дітей (36,5%), у інших в межах 37,00 – 38,50С); наявністю задишки переважно експіраторного характеру у 79,4% випадків (50 дітей); наявністю сухого кашлю та проявами риніту у 88,8% випадків (56 дітей), відмова від їжі реєструвалась у 12,7% випадків (8 дітей, старших ніж 2 роки).
При аналізі даних анамнезу життя нами виявлено, більшість дітей були народжені від першої вагітності (40 дітей, 63,5%), яка перебігала фізіологічно, недоношеними народились 9 дітей (14,3%), прояви лімфатичного діатезу мали 30 дітей (47,6%), алергічні реакції в анамнезі мали 25 дітей (39,7%). Аналіз характеру вигодовування дітей першого року життя (N=38) показав, що на штучному вигодовуванні знаходились 10 дітей (26,3%), а на змішаному 20 дітей (52,6%), на натуральному вигодовування до 3-х місячного віку знаходились лише 12 дітей. В анамнезі реєструвалась гостра респіраторна захворюваність у 49,2% спостережень (31 дитина), повторний обструктивний синдром переносили 12 дітей (19%), з групи часто хворіючих на гострі респіраторні захворювання було 6 дітей (9,5%). Прояви анемії реєструвалися у 50% наших спостережень.
У всіх дітей, які були під нашим наглядом, реєструвались прояви обструктивного синдрому, і тому з першого дня перебування у стаціонарі було призначено «Трайфед-експекторант» у дозі за віком. У всіх дітей, які були під нашим наглядом, вже через 12 годин після дачі препарату «Трайфед-експекторант» ми реєстрували появу вологого кашлю, а стійкий позитивний клінічний ефект відмічався протягом перших 12-24 годин за рахунок зменшення проявів бронхоспазму, зменшенням проявів дихальної недостатності за рахунок зменшення, або нівелювання порушень механіки дихання, усунення задишки у 60% спостережень (38 дітей), що супроводжувалось поліпшенням загального стану дитини. На другу або третю добу у всіх дітей ми не відмічали симптомів бронхоспазму, повністю зникали прояви ДН, кашель набував продуктивного характеру. Треба зазначити, що клінічна ефективність терапії «Трайфед-експекторантом» не залежала від нозологічної форми гострого респіраторного захворювання, на яке хворіла дитина. Максимально швидкий ефект ми спостерігали в групі дітей, які мали прояви лімфатичного діатезу.
Тривалість терапії «Трайфед-експекторантом» в середньому складала 5 - 6 днів. Треба відзначити, що при динамічному спостереженні за станом дітей, у 1/3 всіх випадків нами відмічено сонливість дитини протягом перших 24-48 годин.
Проведений нами аналіз швидкості усування проявів бронхоспазму, нівелювання проявів дихальної недостатності, темпів поліпшення загального стану дитини в групі дітей, які отримували «Трайфед-експекторант», показав високу ефективність даного препарату, що дозволяє рекомендувати його використання в схемі лікування гострих респіраторних захворювань, які супроводжуються розвитком бронхообструктивного синдрому.
|
|
|
| |
ДОСВІД ЛІКУВАННЯ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ ХВОРИХ НА МУКОВІСЦИДОЗ.
Л.Й. Бобер
Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня, Львів
Відомості про те, що дитина “солона” при поцілунку швидко помре було відомо лікарям впродовж більше як 100 років. Проте муковісцидоз (МВ) як клінічна одиниця у дітей грудного був відкритий Fanconi у 1935 році. Впродовж багатьох років захворювання вважалось виключно педіатричною проблемою, через те що середня тривалість життя хворого в 1938 році була 1 рік, і лише 15% дітей виживало до 5-ти річного віку.
Еволюція, яка відбулася в діагностиці і лікуванні МВ за останні 60 років вражає своїм діапазоном і глибиною. Істотно змінилась наша уява про різні аспекти цієї найчастішої в європейській популяції, генетично детермінованої хвороби. На сьогодні завдяки вчасній діагностиці і ефективним терапевтичним заходам стало можливо радикально здовжувати тривалість життя хворих на МВ і забезпечувати задовільну його якість. МВ все частіше виходить за рамки педіатрії. “Парадоксально, але ми все частіше можемо спостерігати його (МВ) тривалий перебіг у хворих, які переходять рубіж 50-ти і навіть 60-ти років ” – наголошує в своїй статті ”Муковісцидоз на світанку ХХІ століття” педіатр із Франції д-р Жан Фейгельсон.
Ще один аспект, який виявився невід’ємною частиною терапевтичного процесу у хворих на МВ є моніторне спостереження. Воно передбачає постійний нагляд з реєстрацією ряду стандартних параметрів, оцінку їх динаміки, планування та проведення контролю за виконанням терапевтичних заходів. Лікування хворого на МВ є постійне, наступальне, часто агресивне, наприклад у хворих із діагностованою пседомонадною інфекцією і тому вимагає ефективного моніторного спостереження. Саме завдяки організованій системі моніторингу середня тривалість життя хворих на МВ у ряді країн світу перевищує 40 років.
Метою дослідження було вивчити вплив моніторного спостереження та вчасно відкорегованого терапевтичного супроводу хворих на МВ на ступінь компенсації захворювання та його прогноз.
Оцінку проведено шляхом вивчення медичної документації 84 хворих на МВ від 5-и місяців до 23-х років. Критеріями встановлення діагнозу МВ були: типова клінічна картина, в деяких випадках обтяжений сімейний анамнез, підвищений рівень хлоридів в потовій рідині за даними пілокарпінового тесту, а також дані ДНК аналізу.
Переважна частина хворих (75 дітей, 89%) дотримувалася персоніфікованих програм спостерігалася. На основі отриманих даних моніторингу розроблялася і реалізовувалася програма стаціонарного і амбулаторного лікування. Тривалість спостереження хворих цієї групи була від 4-х місяців до 12-и років. У цій групі померла лише одна дитина з дуже важкою формою захворювання.
Другу групу склали 9 (10,7%) дітей, у яких із незалежних від нас причин спостереження не проводилось. Звертання за медичною допомогою і госпіталізації не планового характеру, а були лише вимушені важким станом. Перебіг захворювання в цій групі був безперервно рецидивним і відносно швидко привів до розвитку у них кахексії та хронічного легеневого серця. Усі діти цієї групи померли. Вік померлих був від 2 років 10 місяців до 17 років, середній вік - 9 років 2 місяц
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що з часу встановлення діагнозу у хворих на МВ одним з основних моментів, які визначають ступінь компенсації захворювання і його прогноз є якість моніторного спостереження. Зважаючи на значний поліморфізм захворювання, моніторне спостереження у хворих на МВ в кожному випадку вимагає персоніфікованої модифікації.
Отже, вчасна діагностика, правильний індивідуалізований підхід до моніторного спостереження, яке дає можливість вчасно провести корекцію терапевтичного супроводу і проконтролювати як ефективність призначеної терапії, так і ретельність і правильність її виконання.
|
|
|
| |
ВІДДАЛЕННІ РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З ГІПОПЛАЗІЄЮ ЛЕГЕНІВ
С.О.Мокія-Сербіна, Д.І.Шульга*
Кафедра педіатрії та лабораторної діагностики Дніпропетровської державної медичної академії післядипломної освіти,
8-ма міська клінічна лікарня м. Кривий Ріг*
Вроджені вади розвитку легенів є одною з найбільш складних діагностичних, патогенетичних та терапевтичних проблем сучасної пульмонології. Дані про розповсюдженість вад розвитку надзвичайно протиречні. Загальна кількість таких захворювань становить 0,85-1,45% серед усієї патології органів дихання . Частота вроджених вад розвитку серед всіх форм ХНЗЛ знаходиться в проміжку від 1,4 до 64,6% .
Недостатньо вивченими залишаються віддалені результати лікування хворих з гіпоплазією легенів. А ті дослідження, що описані в літературі, досить протиречні і фрагментарні. Так, незадовільний результат оперативного лікування залишається досить високим (до 4-6%) . Однак, слід привернути увагу до того, що у віддалені строки гірші результати частіше виявляються серед хворих, оперованих у віці більше ніж 25 років і не залежать від тривалості ускладненого періоду . По даним Грішина М.М. (2000) у дорослих хворих, що відмовилися від операції летальність у строки до 5 років становила 18%. Декомпенсація у таких пацієнтів наступала в 1,7 разів частіше, ніж в оперованих. Узагалі, в 80-90% випадків у подібних хворих безпосередні і віддалені результати хірургічного лікування признаються добрими . Левашов Ю.Н. (1980) пояснює це сформованими адаптаційно-компенсаторними механізмами, розвинутими ще в ранньому дитячому віці, про що свідчать малі зміни показників вентиляції, дифузії і гемодинаміки малого кола кровообігу після операції. Але вентиляційні показники не змінюються лише при доброму результаті операції і при малому об’ємі резекції. Більшість дослідників у віддалені строки після операцій при гіпоплазії відмічають переважання рестриктивних змін вентиляції, що має важливе значення у формуванні легеневої гіпертензії . Але цей тип ДН зрідка досягає ІІ ступеня , заповнення втраченого об’єму здійснюється за рахунок здорових ділянок, що при однобічних резекціях у частини хворих не є ознакою емфіземи . При цьому, у більшості пацієнтів спостерігається значне зменшення проявів бронхообструкції, зниження частоти гіпоксемії, підвищення оксигенації артеріальної крові .
Оцінка функції серцево-судинної системи і легеневого кровообігу у таких хворих проводиться інвазивними, або недостатньо комплексними методами. В діагностиці недорозвинення легенів в більшості випадків не використовуються реопульмоно-, реокардіографія, реографія аорти та легеневої артерії та ін. Тому реографічна картина цієї вади розвитку практично не описана. Не вивчена зворотність змін судинного компоненту гіпоплазії легенів. Залишається не вирішеним питання розробки показань і протипоказань до оперативного втручання.
Було обстежено 92 дітей з простою і кістозною формою гіпоплазії легенів, прооперованих в дитячому торако-пульмонологічному центрі м.Кривого Рогу: 71 ( 87,7%) хворих перенесли лобектомію, 7 ( 8,6%) – комбіновану резекцію, 2 ( 2,5%)- білобектомію, 1 ( 1,2%) – двобічну резекцію. Хворі обстежені в стороки від 3 до 13 років з часу проведення оперативного втручання. В комплекс досліджень включали загальноклінічне і біохімічне дослідження крові та сечі, спірографію та пневмотахометрію,бронхоскопію з наступним мікроскопічним дослідженням змивів з бронхіального дерева, рентгенографію органів грудної порожнини. Окрім перерахованих обстежень усім хворим проводилося реографічне дослідження легенів та серця , що включало проведення біполярної 6-канальної реопульмонографії – для оцінки вентиляції та кровообігу в прооперованій зоні, суміжних ділянках та контрлатеральній легені, тетраполярної реокардіографії по Кубічеку і Тіщенко- для оцінки змін центральної гемодинаміки, біполярної реографії аорти і легеневої артерії- для оцінки функції шлуночків серця і визначення типу гемодинаміки малого кола кровообігу. Скарг при обстеженні не було у 48 % хворих, кашель з гнійною та слизо-гнійною мокротою був зареєстрований лише у 2,7% обстежених, до операції у 92,6%,р<0,05 , задишка у 28,4%, до операції у 52,2%,р<0,05. Загальний стан у більшості хворих 64,4% був задовільний , до операції лише у 16,3%р<0,05. Потреба в проведенні бронхоскопії виникла у 30,0% хворих. Двобічний запальний процес в бронхах був зареєстрований лише у 12,3% пацієнтів, до операції у 22,4%,р<0,05. Однобічний гнійний та слизово-гнійний ендобронхіт спостерігався у 12,3% хворих , до операції у 93,5%,р<0,05. За даними спірографії нормальні показники вентиляційної здатності виявилися у 17,3% обстежених, до операції у 2,2%,р<0,05. Різкі зміни вентиляційної здатності зареєстровані лише у 6,2% пацієнтів, до операції у 22,1%р<0,05. Для більшості ж хворих був характерний помірний ступінь змін вентиляції змішаного характеру.
За даними реопульмонографії показники вентиляції в зоні резекції були в межах вікових норм і навіть її перевищували у 61,4 % обстежених пацієнтів, що свідчить про компенсацію видалених частин легені здоровими ділянками. Інтенсивність кровонаповнення в зоні резекції залишилася на тому ж рівні, що і до операції у 86,1% обстежених, легенева гіпертензія не прогресувала у 95,4% прооперованих. За даними поліреокардіографії нормалізація показників центральної гемодинаміки наступила у 63,6% прооперованих, ознаки значної легеневої гіпертензії відмічені лише у 25,9% обстежених, до операції у 96,8%,р<0,05.
Таким чином, результат оперативного лікування гіпоплазії легенів у дітей оцінений як добрий у 71,7 % обстежених, задовільний у 27,2%, незадовільний у 1,1%. Летальних випадків не було.
|
|
|
| |
КЛІНІКО-ІМУНОЛОГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ БАКТЕРІАЛЬНИХ ІМУНОКОРЕКТОРІВ ПРИ ПЕРСИСТЕНЦІЇ БАКТЕРІАЛЬНИХ ЗБУДНИКІВ У ДІТЕЙ ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ
Мокія-Сербіна С.О., Литвинова Т.В.
Дніпропетровська державна медична академія, кафедра педіатрії та клінічної лабораторної діагностики (зав.-д.мед.н., проф.С.О.Мокія-Сербіна)
В статье представлены результаты изучения клинико-иммунологической эффективности бактериальных иммунокорректоров ИРС-19 и рибомунила у 65 детей больных бронхиальной астмой при наличии персистенции бактерий. Установлено положительное влияние препаратов на критерии достижения полноты контроля над заболеванием, эрадикацию возбудителей, показатели респираторной заболеваемости и врожденной резистентности.
Выраженность и продолжительность клинико-иммунологического эффекта зависело от вида иммунокорректора. Отмечено положительное влияние рибомунила на показатели клеточного иммунитета.
Робота виконана на базі дитячого пульмонологічного центру м. Кривого Рогу.
Оцінку ефективності імунокорегуючих препаратів ІРС-19 та рибомуніла проводили в процесі проспективного спостереження на протязі 6 місяців. Клінічну ефективність оцінювали по критеріям досягнення повноти контролю над захворюванням, до початку превентивної і імунокорегуючої терапії та через 3, 6 місяців на тлі базисної терапії. Діти, які були включенні в дослідження, разом з батьками вели щоденник спостереження, де відмічали динаміку денних та нічних симптомів астми, кількість днів без симптомів астми, кількість днів, коли були потрібні ?2 - агоністи короткої дії, бронхолітики.
В процесі спостереження проводився щомісячний облік частоти респіраторних захворювань, а на 3-6 місяці – визначення показників прохідності бронхолегеневого дерева (зовнішнього дихання). З дослідження виключені хворі, які перенесли гостру респіраторну інфекцію, мали важкі супутні захворювання, одержували антибіотики на протязі останнього місяця. Всім дітям проводили бактеріологічні обстеження змивів із носоглотки.
Для визначення популяцій та субпопуляцій лімфоцитів використовували моноклональні антитіла: ICO-90, ICO-86, ICO-31, ICO-116, ICO-180, ICO-105, ICO-166, ICO-1 (виробництво МедБіоСпектр, Москва, аналог антитіл фірми Бестон Діскінсон), що згідно міжнародної CD класифікації відповідають панелі CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD20+, CD25+, CD45RA. Вміст основних класів імуноглобулінів у сироватці крові визначали імуноферментним методом із застосуванням наборів „IgG–ИФА–БЕСТ-стрип”, IgЕ-ИФА-БЕСТ-стрип” виробництва ЗАО <Вектор-Бест> та аналізатора імуноферментних реакцій „Уніплан 2000”. Фагоцитарну активність нейтрофілів та фагоцитарне число визначали з використанням тест-наборів НВО „Реакомплекс”. Функціональну активність фагоцитуючих нейтрофілів досліджували за допомогою тесту з нітросинім тетразолем (НСТ-тест).
Імунний статус досліджувався 3 рази в динаміці – до призначення імунопрепаратів, та через 3, 6 місяців від початку лікування. Аналіз отриманих цифрових даних проводився у пакеті Statistica 5,1; використовувалася також програма Microsoft Excel, 2000. При цьому визначалися основні статистичні характеристики: (m) та середньоквадратичне відхилення (?). Перевірка нормального розподілу, враховуючи відносно малу кількість даних, проводилась візуально по графікам. Нами виявлена близькість експериментальних даних до прямої лінії, що дозволило не відкидати гіпотезу про нормальний розподіл.
Достовірність відмінностей між середніми встановлювали за допомогою критерію Стьюдента.
Висновки : Призначення на тлі базисної терапії БА при наявності персистенції бактерії бактеріальних імунокоректорів ІРС-19 та рибомуніла позитивно впливає на показники загальної кількості нападів ядухи, нічного пробудження, використання бронхолітиків, кількості днів без астми, функції зовнішнього дихання, що дозволяє досягти повного контролю над захворюванням через 3 місяці у 7(43,7%), дітей які одержували ІРС-19, у 8 (44,4%) дітей, які одержували рибомуніл, та 7 (22,5%) контрольної групи, через 6 місяців відповідно у 11 (68,0%) дітей, яким призначали ІРС-19, 17 (94,4%) – рибомуніл та у 10 (32,2%) дітей контрольної групи.
Призначення препаратів сприяє елімінації бактеріальних збудників, зниженню показника захворюваності на ГРЗ, що являється результатом вакцинальної дії цих препаратів. Але вакцинальний ефект дії ІРС-19 менш виражений та тривалий. Одною із гіпотез, яка може пояснити більшу ефективність рибомуніла, являється те, що потенціальні антигенні детермінанти мають більше можливостей досягнути імунокомпетентних клітин Пейрових бляшок, чим великі протеїни мікробних лізатів (9).
Одержані нами результати стверджують, що бактеріальні імунокоректори ІРС-19 та рибомуніл, перш за все позитивно впливають на показники природженої резистентності, про що свідчить підвищення показників ФЧ, ФІ, НСТ-теста, кількості NK- клітин. Слід визначити позитивну динаміку загального IgE, що свідчить про зниження алергізації дітей. При призначенні ІРС-19, імунологічний ефект утримується протягом 3 місяців і менш виражений. Не виключена можливість, що лізис бактерій приводить до зниження рівня антигенних фракцій (рибосом), з чим і зв'язаний не тривалий ефект вакцинації (9).
Важливо відмітити, що рибомуніл позитивно впливає на показники клітинного імунітету CD3+, CD4+,CD8+, сприяє нормалізації імунорегуляторного індекса, таким чином, здатний забезпечити профілактику, як бактеріальних так і вірусних інфекцій. Для дітей, які одержували ІРС-19, напротів, характерно зниження, в перші 3 місяці спостереження показників клітинної ланки системного імунітету, що свідчить про наявність тимчасового імунодефіциту (14).
Узагальнюючи результати дослідження, можна зазначити, що застосування ІРС-19 та рибомунілу в якості засобів профілактики ГРЗ у хворих на БА при наявності персистенції бактеріальних збудників є доцільним, так як сприяє підвищенню ефективності базисної терапії. Враховуючи механізм та тривалість дії імунокоректора ІРС-19, необхідно для профілактики фази поствакцинального імунодефіциту призначати його в комбінації з другими імуномодуляторами.
|
|
|
| |
Эффективность нормобарической интервальной гипоксической тренировки в восстановительной коррекции функциональных резервов организма.
Т.Н. Цыганова, Москва
Разработка новых, более эффективных методов повышения уровня здоровья, лечения и профилактики различных неинфекционных заболеваний требует применения принципов восстановительной медицины, в рамках которой особое значение придается природным факторам воздействия на организм человека с целью повышения резервных возможностей основных функциональных систем, ответственных за формирование компенсаторно-приспособительных и саногенетических процессов (Разумов А.Н., 1993-2004).
Для повышения функциональных резервов организма с 1952 г.по предложению Н.Н.Сиротинина используется адаптация к гипоксической гипоксии в горах. С конца 80-х годов стала использоваться для этой цели прерывистой нормобарической гипоксической терапией (ПНГ) по Р.Б.Стрелкову, или как ее точнее назвали в 1992 г по предложению А.З.Колчинской «нормобарическая интервальная гипоксическая тренировка» (ИГТ) - термин, более точно передающий механизм ее действия.
Целью настоящего исследования явилось изучения механизмов действия и эффективности интервальной гипоксической тренировки для коррекции вторичной и первичной тканевой гипоксии на моделях беременных группы риска развития гестоза и хронического обструктивного бронхита (ХОБ).
Под наблюдением находилось 431 пациента. Из них: 140 беременных с риском развития гестоза, которым проведен курс интервальной гипоксической тренировки во ?? половине беременности; 201 больной хроническим бронхитом; 90 здоровых пациентов. Возраст пациентов - 18 - 66 лет. Морфологическое и морфометрическое исследование 15 плацент женщин с претоксикозом, которым был проведен курс ИГТ. Контроль – 10 плацент женщин с претоксикозом, не проходивших курс ИГТ.
Определяли показатели внешнего дыхания, газовый состав вдыхаемого и выдыхаемого альвеолярного воздуха, показатели кровообращения, дыхательную функцию крови, показатели тканевого дыхания, параметры кислородных режимов организма. Нормобарическая интервальная гипоксическая тренировка проводилась с использованием аппарата гипоксикатор фирмы «Trade Medical».
Одним из направлений наших исследований явилось изучение механизмов и эффективности действия ИГТ на модели беременные группы риска развития гестоза с первичной и вторичной тканевой гипоксией. Учитывая, что снабжение организма плода питательными веществами и кислородом осуществляются через плаценту, мы обратили особое внимание на изменения, происходящие в ней. При осложненной претоксикозом беременности ИГТ вызывает комплекс адаптационных структурных изменений: наблюдается пролиферация терминальных ворсин хориона; уменьшается объем масс фибриноида в межворсинчатом пространстве; увеличивается объем хориального эпителия ворсин, увеличивается объем микроциркуляторного русла, уменьшается объем интерстиция ворсин, возрастает сосудистый индекс. Мы показали, что в плаценте имеется не только первичная, но и вторичная тканевая гипоксия. Наши данные свидетельствуют о том, что снижается скорость поэтапной доставки кислорода на всех этапах массопереноса и напряжение кислорода в тканях, что и приводит к развитию вторичной тканевой гипоксии.
Мы выявили, что беременных увеличивается содержания гемоглобина, кислородная емкость крови и насыщения артериальной крови кислородом, повышается содержание кислорода в артериальной крови. Полученные нами результаты вводились в специальную программу для автоматизированного анализа состояния организма. Нами были созданы экспертные системы оценки состояния организма беременных с риском развития гестоза и больных ХОБ (ЭСОСО). По специализированным компьютерным программам и относительно небольшому числу показателей, получаемых при обследовании пациентов, рассчитывалось более 30 показателей до и после курса ИГТ.
Еще одним направлением наших исследований были пациенты ХОБ, в основе которых лежит вторичная тканевая гипоксия. Адаптация к пониженному рО2 во вдыхаемом воздухе улучшает функцию внешнего дыхания, кровообращения, дыхательной функции крови, тканевого дыхания у больных ХОБ средней и тяжелой степени.
Это сопровождается повышением скорости поэтапной доставки на всех этапах массопереноса: во вдыхаемом воздухе, альвеолярном воздухе, в артериальной крови и венозной крови, т.е. в результате адаптации к гипоксии в курсе ИГТ улучшается обеспечение организма кислородом. Данные результаты показывают, в результате проведения курса ИГТ произошла компенсация вторичной тканевой гипоксии, повысилось потребление организма кислородом.
Таким образом, нормобарическая интервальная гипоксическая тренировка является универсальным и эффективным методом профилактики и лечения самых различных заболеваний. Этому безлекарственному методу коррекции гипоксических состояний принадлежит не только настоящее, но и будущее.
|
|
|
| |
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ СЕКРЕЦІЇ КОРТИЗОЛУ ТА НЕСПЕЦИФІЧНОЇ БРОНХІАЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ У ДІТЕЙ В УМОВАХ ДІЇ ТЮТЮНОВОГО ДИМУ
Н.С. Башкірова, С.Г. Іванусь, Донець М.М.
Дніпропетровська державна медична академія, дитяча міська клінічна лікарня № 2,
м. Дніпропетровськ, Україна
В умовах виникнення та перебігу патологічних процесів, під дією різних стресових факторів, в цілісному організмі починають діяти різні компенсаторні механізми, реалізація яких відбувається, як на місцевому рівні, так і за рахунок змін в режимах функціонування окремих систем. Тютюновий дим чинить подразнюючи та отруйні ефекти, завдає дії оксидантного стресу, що створює стресові умови для організму дітей насамперед для дихальної системи.
Сучасні уявлення про дію гормонів в організмі людини дозволяють вважати, що ендокринними залозою, функціональна активність якої бере участь в адоптації у стресовій ситуації та може бути пов’язана з станом неспецифічної бронхіальної понадчутливості, є наднирники.
Для дослідження змін неспецифічної бронхіальної чутливості до ацетилхоліну у відповідь на дію тютюнового диму в умовах різної функціональної активності наднирників нами було обстежено 74 дитини (32 хлопчика та 42 дівчинки) віком від 10 до 7 років. У цих дітей з різним статусом курця крім клініко-функціональних досліджень визначали вміст кортизолу.
Статистичний аналіз результатів показав, що у дітей з різним статусом курця рівні коритизолу характеризуються широким розкидом (92-576,7 нмоль/л) і у більшості пацієнтів (у 70 з 74) знаходяться в межах норми (РКЗ<0,01).
Аналіз результатів в групах з різною функціональною активністю наднирників показав, що у дітей, які зазнають впливу тютюнового диму, активно чи пасивно, зміни у функціональному стані холінорецепторів не залежать від функціональної активності наднирників. Порівняння середніх показників вмісту кортизолу в сироватці крові дітей-курців між групами з різними базальними рівнями неспецифічної бронхіальної чутливості показав, що між цими показниками існує певний зв’язок (мал.1).
На наш погляд, цей результат відображає особливості функціональної активності наднирників у дітей з підвищеною чутливістю дихальних шляхів в умовах стресу викликаного тютюнопалінням. Вони свідчать про те, що стимуляція та напруженість функції наднирників зростає разом з підвищенням у курців ступеня бронхіальної чутливості. Разом з тим існують високі рівні бронхіальної чутливості на яких спостерігається виснаження їх функції та зрив механізмів адаптації, що проходять через них. Цей зрив адаптації і призводить до реалізації негативного впливу тютюнового диму на інші патогенетичні ланки регуляції просвіту бронхів та фізіологічної роботи дихальних шляхів.
|
|
|
| |
|
| |
|
|
